Ми вирішили опублікувати цю статтю, тому що не можемо більше мовчати. Тому що не можемо більше спокійно дивитися, як наш Тернопільський район швидкими темпами перетворюється у смітник, в буквальному значенні цього слова. Бо вважаємо, що питання, яке ми підняли – це надзвичайно важлива проблема, що накопичувалася роками, і тому потребує негайного вирішення.
Гортаючи передвиборні програми політичних партій, не перестаєш дивуватися одноманітності обіцянок політиків. Як правило, всі запевнення обмежуються підвищенням пенсій і мінімальних зарплат, боротьбою з корупцією та іншим. Але при цьому, у жодній партійній програмі не вдалося знайти хоча б приблизних обіцянок просто поборотися за чистоту. Саме за ЧИСТОТУ середовища в стандартному розумінні цього слова, без будь-яких варіацій убік чистоти нації, чистоти влади і т. і.
Отже, жодна політична партія не проголосила своєю метою боротися за чисті вулиці, незасмічені узбіччя доріг, незапаскуджені парки, ліси й озер... А даремно, я б за неї проголосував. Тому що рівень запаскудженості звичайним побутовим сміттям того середовища, у якому ми живемо, перевищує всякі норми. Кожний, хто проїжджав на авто, приміром, українсько-польський кордон, міг помітити, що після перетинання кордону кількість порожніх пляшок, кульків, сигаретних пачок і іншого сміття на узбіччі польських шляхів знижується разів у десять.
Ви скажете, хіба до сміття нині, якщо ціни на продукти харчування в магазинах майже космічні? А от не скажіть. Якщо в країні "бідненько, але чистенько", відношення до неї цілком поважне, а от якщо ще й брудненько – то в ЄС цю країну навряд чи приймуть, скоріше в яку-небудь "Співдружність Неохайних Держав". Але ж ніхто не проголосив про намір наблизити Україну до Європи не шляхом багаторічних політичних переговорів, а просто піднявши рівень чистоти навколишнього середовища в країні до європейського.
Однак, неестетичність наших вулиць – тільки одна сторона медалі. Набагато гірше те, що на мальовничій зеленій галявині іноді можна знайти відпрацьовані масляні фільтри й сулії з під машинного масла. А значить, цілком логічно припустити, що рано або пізно це машинне масло попаде в ґрунтові води, а виходить, і в нашу їжу.
Власне, подібні проблеми не вирішити одними урнами, тому що скрізь їх не поставиш. Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Наша соціальна реклама рекламує всі що завгодно, але я не пригадую, щоб бачив на рекламних щитах написи типу "За чисту країну, за чисті міста", або подібні відеороліки на телебаченні. Але ж не так все це й дорого – поставити хоча б кілька щитів уздовж кожної жвавої траси. Ну, а якщо грошей на це не вистачає, то непогано й закон прийняти відповідний, тобто викинув сміття абиде – сплати 100-200 гривень штрафу. Згадую одну гучну історію, коли в США одну домогосподарку оштрафували на 100 доларів за те, що вона викинула недоїдений шоколадний батончик з вікна машини.
Але раз проблема брудних доріг нашу владу поки не переймає, так спробуємо вирішити цю проблему самостійно! Давайте ж прибирати своє сміття за собою, і не будемо звертати увагу на довід, що "тут і так брудно, тут всі смітять". Давайте хоча б ми не будемо смітити – і ми упевнені, що планета стане чистіше.
Життєдіяльність пересічного німця призводить до появи півтонни сміття на рік. Це понад 37 тонн сміття щорічно в одній лише Німеччині. Далі доля сміття доволі банальна – утилізація або переробка. Цілком інакше «життєвий шлях» відходів може виглядати на вулицях Африки чи Азії. Тут бідні верстви населення не поспішають викидати сміття, а підходять до процесу «утилізації» творчо, даючи відходам, так би мовити, друге життя.
